Перші відомості про село Попівку відносяться до 1-ї половини XVII століття. За народним переказом, власником цих земель був піп із сусідньої Вирівки. Він збудував тут свій млин і декілька хат. Пізніше землю почали заселяти козаки, на пагорбах біля річки Куколки утворювалися хутори, назви яких походили від прізвищ першопоселенців. Так, на Карічиному хуторі першим поселився Каріка… Згодом ці хутори розширювалися і злилися в одне село, яке стали називати Полівкою. Воно розкинулося по обидва береги річки Куколки, яка в той час була повноводною. Пізніше на річці були побудовані три водяні млини і дві валуші для виробництва сукна.
За описом, зробленим на 1654 рік, село Попівка значиться як велике село, у якому було 339 дворів, з них 130 козацьких, а 133 — міщанських. Гарні ґрунти і близькість Конотопської фортеці — ось основна причина виникнення в степовій місцевості села Попівки.
1654 частина козаків села Попівка присягнула московському князю Олексію Романову, але невдовзі вони взяли участь у обороні Конотопської фортеці від агресії російського війська (1659). В цей час посилюється розвиток сільського господарства, селяни для посівів розорюють степи і вирубують ліси.
На 1723 рік у Попівці налічується уже майже 600 дворів. За гетьмана Розумовського була створена окрема Попівська сотня, до якої входили найближчі села, зокрема й Вирівка.
Напередодні реформи 1861 року населення Попівки становило вже 4,5 тисяч чоловік. За свідченнями старожилів, багато селян під час столипінської реформи переселилися до Сибіру, а потім у 1914—1917 роках знову повернулися до свого села. В Сибіру досі є села, які переселенці з Чернігівщини назвали Батуринкою, Попівкою та інші.
У 1837 році на кошти місцевої землевласниці К. П. Острянської була побудована кам’яна церква Пресвятої Трійці. Ще одна дерев’яна Преображенська церква була збудована в 1887 році. У 1870 році через село Попівку прокладено залізницю, що зв’язувала місто Курськ з Києвом. Це зблизило попівчан із робітниками-залізничниками.
B 1878 році у старому будинку влаштували школу. У ній було три класи, навчав один учитель. Це була так звана Троїцька школа, приміщення якої збереглося й понині. Була ще одна — Спаська школа. На 1897 рік 80 % дітей були поза школою. У кінці XIX століття у селі відкрито чотирирічну земську школу, навчалися в ній в основному хлопчики. У 1923 році школа була реорганізована в семирічку. У 1929 році була відкрита школа колгоспної молоді, яку в 1935 році реорганізували в десятирічну.
Перше кооперативне об’єднання «Машинове товариство» в селі Попівці було організовано в 1921 році. В 1923 році організувалась артіль «Гарматник», членами якої були демобілізовані червоноармійці. В 1926 році організована артіль ім. Шевченка, до якої ввійшли 12 сімей. Артіль отримала 90 га землі. У 1926 році в Попівці проведено землеустрій, у результаті якого організовано 5 кооперативних об’єднань. У 1928 році організована комуна ім. Комінтерну. Спочатку до неї входило 12 сімей. Комуна мала понад 1 000 га землі. В 1935 році вона була реорганізована в артіль. Колективізація в Попівці проходила у 1930—1933 роках. Були організовані колгоспи «Нове життя» на хуторі Селище, ім. Ворошилова на хуторі Рівчаки, ім. Чапаєва, ім. Будьонного, ім. Сталіна, «Червоний пахар».
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках[1].
2 вересня 1941 року німецькі солдати в кованих чоботях пройшли по головній вулиці села Попівки. Окупація тривала два роки.
